Последнее время всю историю Второй мировой войны пытаются подменить мифом "холокоста". На первый взгляд, многие статьи на сайте не имеют отношения к этому пропагандистскому мифу, суть которого заключается в подмене страданий сотен миллионов европейцев еврейскими страданиями, перевирании и выпячивании одних исторических фактов и игнорировании других. Однако, история не состоит из отдельных и изолированных явлений, поэтому все исторические факты необходимо рассматривать в их взаимодействии. Ревизия "холокоста" направлена на уточнение исторических фактов и создание сбалансированной картины происходивших событий. Чем более полной будет такая картина - тем меньше в ней места останется мифам "холокоста"..

Крым

Россия навеки покрыла себя позором, подло ударив в спину только что освободившейся от криминального режима разграбленной и ослабленной Украине. Оккупанты, вон из Крыма!

Всеобщая декларация прав человека

Каждый человек имеет право на свободу убеждений и на свободное выражение их; это право включает свободу беспрепятственно придерживаться своих убеждений и свободу искать, получать и распространять информацию и идеи любыми средствами и независимо от государственных границ.
Статья 19 Всеобщей декларации прав человека (принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 года)

17.06.2012

Чи було щось у Бабиному Яру?

Михайло Нікіфорук

Чи було щось у Бабиному Яру? 
Факти проти міфу
(Або, чому “поет” Євтушенко ніколи не був бідною людиною).


Михайло Нікіфорук є головою Дослідницького Комітету Бабиного Яру. Звіт комітету був вперше опублікований у 1991 році Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905.

Бабий яр. Киев, наши дни
Що якщо у вересні 1941 року взагалі нічого не трапилося в пригороді Києва, називаному Бабиним Яром? Відповідно до офіційної версії, тоді, 250 тисяч київських євреїв були вбиті і зариті німцями в яру Бабиного Яру. Дані аерофотозйомки, виявлені в Національному Архіві США, говорять про те, що це умисна брехня. У лютому 1996 року український суд викинув на смітник обвинувачення, пред’явлені українськими євреями проти В. Кретитничі із товариства Святого Андрія й Є. Мусієнко, видавця “Київських Вечірніх Новин”, що поставили під великий сумнів офіційну версію Бабиного Яру. Після цього, “Київські Вечірні Новини”, у номері за 19 березня 1996 року, опублікували повну історію фальшивого Бабиного Яру на чотирьох сторінках. Що як завжди вражає, так це масштаби фальсифікації і брехні, оскільки, у дійсності, ніякого масового убивства не було в містечку Бабин Яр за весь період німецької окупації. Яр Бабиного Яру не використовувався німцями для масового поховання євреїв.

Десятиліттями, аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічного обладнання виявляються руїни древніх міст і цвинтарів, що були позабуті сторіччями. Аерофотозйомкою були виявлені навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового убивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939-1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка передмість Києва, включаючи Биківню, Білгородку і Дарницю виявляє тільки більш ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932-1933 року та інші теж більш ранні поховання ОГПУ-НКВД. Таким чином, резонно було б очікувати аерофотографічні докази незрівнянно набагато більшої братської могили на 250 тисяч чоловік у Бабиному Яру.

Національні Архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З яких більше 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Усі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразне видні на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, це вже через дев’ять місяців після захоплення Києва більшовицькими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць зовсім залишалися недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявлено жодних слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.

У листопаді 1943 року, група західних журналістів, включаючи кореспондента “Нью-Йорк Таймс” Вільяма Лоуренса, єврея по національності, була запрошена в Київ. Це трапилося відразу, через два тижні, після захоплення Києва радянськими військами. Їм сказали в себе на Заході, що німці тільки шість тижнів тому, при відступі, бульдозерами зарили в яру Бабиного Яру сімдесят тисяч трупів. Однак, західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру ніякого матеріального підтвердження цій заяві.

Повна відсутність фізичних доказів найбільшому масовому убивству Другої світової війни наводить на міркування. Більш того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, що спочатку пред’явило західним журналістам аж цілих трьох “свідків” відносно 250 тисячного убивства з числа своїх співробітників. Хоча редактор “Нью-Йорк Таймс” тоді вирізував найбільш абсурдні вигадки типу душогубних автомобілів, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр.

Коли ви приймете до уваги, що всі радянські військовополонені, що побували в полону в німців, або розстрілювалися, або відправлялися на знищення в табори, то ви зрозумієте, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких показань.

НКВД стало розвивати показання своїх трьох “свідків”. Відповідно до радянських газет того часу (як було цитовано в газетах США), 40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшуючи число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік (“Нью-Йорк Таймс”, 4 грудня 1943).

Оскільки з цих, нібито, сорока тисяч чоловік виявилися тільки одинадцять, котрі в наступному погодилися офіційно виступити як свідки, то військові репортажі “Нью-Йорк Таймс” про Бабин Яр можна вважати вигадкою.

НКВД завжди мало репутацію установи, що може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, коли 1 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в місто Львів і відразу знайшли 4 тисячі убитих і закатованих у в’язницях Львівського НКВД, чому є переконлива кінохроніка, і показало цю плівку усьому світові, то в серпні 1941 року ТАСС відразу заявило, що ця справа рук німецьких військ.

Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро “Маяковська”, і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці “показання свідків і матеріали” були спростовані самими ж представниками Москви тільки в 1990 році. Однак тоді, це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред’явлені аерофотографії містечка Катині, що ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів, і т.д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.

НКВД підсунуло трьох “бабинярських свідків” для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД, саме як противага Катинському злочинові НКВД, яке тоді вже було широко відоме на Заході.

У результаті повного провалу “свідків Бабиного Яру”, НКВД на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих “свідків”, так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць.

Більше того, у самому 1944 році, НКВД чотири місяці, з 29 вересня 1943 року по 24 січня 1944 року, не допускало західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. НКВД заспокоювало запал західних експертів у холодних наметах, що вони для них надали в засніженому лісі.

Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-літня Кетлін Харріман. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тоді посла США в Москві В. Аверела Харрімана, що разом зі своїм сумно відомим батьком відразу почали відстоювати версію НКВД.

З іншого боку вищевказаний кореспондент “Нью-Йорк Таймс” Лоуренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, взяв під великий сумнів всю офіційну версію по Катині й в результаті, його звіт ніколи не був опублікований у “Нью-Йорк Таймс”, що є офіційним рупором відомих кіл.

Більше того, НКВД ніколи не дозволяла незалежне інтерв’ю передбачуваних “свідків” по Бабиному Яру у відсутності офіційного представника НКВД.

Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, що також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцим – 4 мільйони, Майданек – 1.5 мільйона, і Треблінка – 3.5 мільйона.

Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не змогло надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав’язати сфабриковані “письмові показання” відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці “свідчення” виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.

Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті “Буря”. Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п’ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору).

Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук’янівського православного цвинтаря. Це могила не більше ніж на дві тисячі чоловік, що може містити тіла розстріляних німцями більшовицьких партизан, а не цивільних осіб.

У зв’язку з цим необхідно нагадати, що відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці і без всяких наслідків. (Як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несуть відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, у тому числі і за широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем’янської, яка на перевірку дня, підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх бездомними взимку. Внаслідок цього, випадок із Зоєю Космодем’янською взагалі не згадувався обвинувачами НКВД на Нюрнберзькому процесі.

Крім цього, існують і інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли, що мали місце, німцями партизан.

Далі – більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 70-х років, притому що серед них більшість була євреями.

Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва – по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам.

Біженці, із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлю книгу про свої громади в СРСР за назвою “Yіzkerbіkhers”. У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає ніякого згадування про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги на ідіш. Питання, яким чином більше 150 тисяч інтелігентних іммігрантів і євреїв-сучасників з Києва нічого не можуть сказати про Бабин Яр?

Напередодні 50-ої можливої річниці розстрілу в Бабиному Яру, преса виплюнула з точністю до людини, кількість євреїв розстріляних у Бабиному Яру – 33 тисячі 771 чоловік! Якого? Не було нічого, і раптом така точність! При цьому по-різному стверджується, за скільки годин розстріляли таку кількість: за 48, 36 або 24 години. Ця цифра була взята нібито з німецьких захоплених, а насправді підроблених документів, так званих “Айнзатц груп”, але ця цифра жодним чином не відноситься до Бабиного Яру.

Преса забула згадати при цьому, що всі провідні історики, включаючи самого єврея і експерта по Холокосту професора Рауля Хільберга, вважають цифри приведені в цих “документах Айнзатц груп”, висмоктаними з пальця. Справа в тім, що згідно німецькому закону, місцевості, що знаходяться на відстані 200 кілометрів від лінії фронту, перебували у віданні німецької армії і ніякі «етнічні чистки», які начебто виконувалися «спеціальними підрозділами СС», у цій зоні були неможливі. Київ же завжди знаходився в цій зоні і підкорявся тільки військовому командуванню німецької армії, що займалося тільки воєнними операціями проти радянської армії та червоних партизанів і не займалося операціями проти цивільного населення, тим більше, «етнічними чистками».

Аерофотографії міста Києва і його околиць переконливо доводять, що вся історія з Бабиним Яром була зготована НКВД у пропагандистських цілях. Цілком можливо, що німці вислали якесь число жителів з Києва. У всякому разі, могили зниклих жителів Києва треба шукати в іншому місці.

Фабрикація подібних історій про масові німецькі убивства не була тільки монополією НКВД. Так ми довідаємося, з повідомлення штабу 12 американської армії дислокованої в Європі, що було опубліковано серед інших 1 травня 1945 року в “New-York Herald Trіbune”. У ньому повідомляється, що захоплений у полон німецький доктор Густав Шуббе сам зізнався в керівництві інститутом, у якому вироблялося масове знищення людей, і в якому було убито 110 тисяч чоловік, і теж, між іншим, у Києві! При цьому він зізнається, що особисто ввів смертельні ін’єкції 21-ій тисячі пацієнтів! Неясно, яким чином він міг керувати цим інститутом, оскільки, щоб увести ці 21 тисячу ін’єкцій, це вам не пістолет вийняти, це більше 10 років треба не спати ні їсти, а тільки цим і займатися.

Такої ж цінності і “визнання” доктора Менгеле, лікаря Освенцима, з якого зробили чудовисько, незважаючи на повну абсурдність обвинувачень, приписуваних цій людині.

Дотепер ні радянські, ні суто єврейські організації не могли і не виявляли ані найменшого бажання вказати розташування цього, нібито, “Анігіляційного (Знищувального) німецького Інституту в Києві”, що у відповідності зі статтею в “Нью-Йорк Таймс” від 1 травня 1945 року винятково займався знищенням євреїв і циган у Києві.

У 1991 році Київ відвідував президент США Буш-старший і подарував Києву велику єврейську мінору-підсвічник, що встановили де-попало, у той час, як нібито горезвісний “Анігіляційний Інститут” дійсно існував, те цю мінору треба було б безсумнівно водрузити на місці цієї установи. От так вони і ловляться на відвертій брехні.

На місці Бабиного Яру після війни і донедавна був смітник міських київських відходів, де спалювали сміття. Це зовсім неможливо, якби це було дійсним місцем поховання 250 тисяч убитих євреїв, коли вся світова преса відкриває вогонь із усіх знарядь, якщо тільки десь, хтось у світі на єврейську могилу бризнув фарбою!

До 1966 року ніхто не накладав «вину за Бабій Яр» на самих українців. Єдиний “свідок”, що це припустив, була акторка Київського лялькового театру єврейка Діна Пронічєва. Вона даремно намагалася вимазати в бруді українців, людей з якими вона разом народилася і жила все своє життя. Вона просто нічого не знала про існування аерофотографій і сподівалася, що брехня має довгі ноги.

Цікаво, що жоден з так званих “свідків” не спробував притягти жодного українця до роботи міфічного “Анігіляційного німецького Інституту” у Києві , хоча, явно там не могли працювати одні німці. “Інститутові”, мабуть, були б потрібні хоча б прибиральники й опалювачі. При наявності такої величезної кількості потенційних обвинувачів, якщо ці обвинувачення не висуваються або не йдуть далі пустих заяв, то це відома брехня. Просто дивують астрономічні масштаби і безапеляційність цієї брехні.

Після розвалу СРСР лідери «нової», «самостійної» України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко, ні з того, ні з цього, раптом зробив бездоказове твердження (газета Вашингтон Таймс 5 вересня 1991 року.), що за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч чоловік, в основному, сказав, діти. Відкіля він це бере і навіщо він це говорить?

Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, покинувши оборону й армію, займалися евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід та в далеку і теплу Середню Азію. Саме це – справжня причина панічного відступу радянської армії в перші місяці війни – єврейська влада СРСР не думали про армію й оборону, а займалися евакуацією самих себе і своїх родин з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід, і зокрема в Середню Азію, що прекрасно там прижилися і не збиралися повертатися. Їх тільки один раз потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони змусили всю країну допомагати їм.

Ці євреї тільки з розвалом СРСР стали емігрувати на Захід з республік Середньої Азії. Вони вже більш 15 років емігрують по 50 тисяч чоловік у рік тільки в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв зі СРСР, (два мільйони емігрувало зі СРСР тільки в Ізраїль) і їхній потік не убуває. Представляєте, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернулися в столиці?

Документально відомо, що з одного тільки Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано більш 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся – єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те ж саме відбувалося в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх неєврїв, і пославши їх в окопи, і давши їм одну гвинтівку на п’ятьох, вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Владимирській дорозі і залізниці Казанського напрямку.

150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва – це рівно стільки, скільки по статистиці жило в Києві перед війною – 150 тисяч чоловік. Значить: сто п’ятдесят тисяч євреїв проживало в Києві до війни, сто п’ятдесят тисяч евакуювалося з Києва на Схід, сто п’ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід і писало мемуари. Відкіля тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, приблизно знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою в них завжди були не лади.

При цьому, український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були в основному діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей?

Можливо нинішні єврейські керівники “самостійної” України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив єврей Троцький (Бронштейн) з населенням України після революції, а також євреї Каганович і другий секретар ЦК ВКПБ України Хатаєвич, що був безпосереднім виконавцем, під час Голодомору на початку тридцятих років?

Вражає готовність євреїв допускати величезні жертви свого народу. Вони завжди кидаються цифрами в мільйони чоловік, яких, відповідно до ними же контрольованої статистики, у наявності немає. При цьому статистика жертв інших народів їх не цікавить взагалі. Вони так стараються, що їхні жертви завжди в багато разів перевищують наявну статистику єврейського населення. Іншою їхньою особливістю є те, що по сплину часу, вони самі починають щиро вірити казкам, що придумали найбільш винахідливі з них, і які, як їм здається, служать на благо єврейського народу. Як сказав Ісус Христос: “Немає нічого таємного, котре не стало б явним, і немає тієї неправди, яка б не відкрилася”.

Примітка: У 2004 році у видавництві “Дух літератури” вийшло дослідження єврейського письменника: «Михайло Міцель “Євреї України в 1943-1953р. Нариси документальної історії».

У цьому дослідженні зібрані всі реальні документи по цьому питанню. Отож у цьому дослідженні документів, чомусь немає навіть слова Бабин Яр, немає навіть непрямого згадування про події в Бабиному Яре. Чому? – Адже факт можливого розстрілу 200 і більше тисяч не тільки євреїв, а і взагалі людей, повинний ж бути якось згаданий. Це за всіма показниками винятковий випадок, якщо він був у дійсності. Порівняєте, у Катині НКВД вірогідно розстріляло 15 тисяч польських офіцерів і цивільних осіб. Чому вірогідно? – Тому що в Катині дотепер не можуть звільнитися від такої кількості трупів і кісток. У Бабиному ж Яру, при майже в двадцять разів більшому числі розстріляних не знайдено жодного трупа?!?!?! А що значить відсутність трупа в слідчій практиці? – Правильно – відсутність факту вбивства. Може бути тому Михайло Міцель уникає розмов про 1941 рік і воліє почати з 1943 року?

Джерело: Журнал “Barnes Revіew” Volume ІІ Number 7 July 1996.

Див. також:
Фотодокументы чрезвычайной комиссии доказывают, что в Бабьем Яру массовые расстрелы не совершались Чрезвычайная комиссия не нашла доказательств расстрела в Бабьем Яре и эксгумировала могилы умерших в Сырецком лагере 


Комментариев нет :

Отправить комментарий