БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

Минуле століття збагатило українську націю багатьма знаковими подіями планетарного і національного рівня.

Серед них юдо-більшовицький переворот 1917 року, відновлення української державності 1917—1920 років, поваленої тим же більшовизмом. Особливо пам’ятні для українців голодомори 1921—1922, 1932—1933 та 1946—1947 років, які разом позбавили життя майже 20 мільйонів українців. А хіба можна забути дві світові війни, які косою смерті викосили ще понад 20 мільйонів українців. Колективізація, індустріалізація, гулагізація, депортації зачистили терени України від українців чисельністю до 25—30 мільйонів осіб. Окремим рядком вписано в історію України Чорнобильську катастрофу, яка поставила під загрозу генофонд української нації — живих і ненароджених українців. Тим часом світ вдає, що всього цього не було. То чи варто дивуватися, що нині в Україні неукраїнська окупаційна влада дозволяє в сесійній залі парламенту знущатися над пам’яттю десятків мільйонів українців, які стали жертвою світових гендлярів. Понад те, нині існує реальна небезпека тотального знищення українців позбавленням їх засобів існування, насамперед основи основ життя нації — ЗЕМЛІ. Чужинські орди, мов сарана, посунули в Україну і грабують українців у будь-який спосіб: підкупами, терором, захопленням влади всіх рівнів, поширенням хвороб, інформаційним зомбуванням, знищенням інтелектуального потенціалу, освіти, науки та ін. Можна продовжити цей перелік «наших перемог», на прикладі яких президент України закликає українців вчитися. Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу».

Євреї: комуністи і сіоністи

Про те, що Сталіна убили, не надавши допомоги, а Берія заманили в засаду й убили без усякого суду, відомо давно. Хрущов, по суті, від Заходу цього ніко­ли і не приховував. «За дурнів трима­ли» і «тримають» тільки колишній радянський народ. Але в цій справі й історикам Заходу був незрозумілий мотив убивств. Стандарт­не пояснення — «вони боролися за вла­ду» — висвітлює все і нічого. У безпосе­редніх убивць Сталіна і Берії влади бу­ло достатньо, зокрема, напередодні убивства вони були ще більш піднесеними в очах країни й усього світу: Малєнков, а не Сталін, читав звітну до­повідь на XIX з'їзді КПРС, а Хрущов чи­тав головну доповідь з'їзду — доповідь про зміну Статуту КПРС. Але чому вони пішли на убивство? Чому вся партійна і державна номенклатури СРСР ці убив­ства покрила? У чому був її колектив­ний інтерес у цих убивствах? Автор у своїй книжці* робить спробу розкрити не тільки мотиви убивств і конкретних убивць, а й показати всі етапи змови номенклатури у боротьбі за владу.

Спеціально про євреїв, як і ні про яку іншу національність, писати не хотілося б, але прийдеться, тому що наше розслідування мотивів убивства Сталіна і Берії зрештою упреться саме в євреїв.

Відкритий лист Стівену Спілбергу

Дорогий пане Спілберг! 

Як хотілось би, щоб Ви були так само чесні, як і талановиті! 

Виступаючи на французькому телебаченні, Ви пообіцяли розгорнути пропаганду голокосту в німецьких школах. На Вашу думку, покази свідків здатні переконати будь-якого слухача, що в газових камерах дійсно загинуло шість мільйонів жидів. Як жид, який ось вже 20 років займається проблемами Голокосту, я відчуваю себе зобов`язаним привернути Вашу увагу до ряду фактів.

Факти — річ вперта. І через те, що суперечити їм неможливо, наші співплемінники застосували огидний захід: вони змусили прийняти сталінсько-оруеллівські закони, які просто забороняють згадувати будь-які факти відносно "шестимільйонних жертв газових камер". Таким чином, Голокост перетворився в догму, яку всі зобов`язані сприймати як чистої води одкровення. Тих же, хто не хоче дотримувати мовчання й молитися на цей міф, чекає штраф, заточення у в`язницю, а часом — і те, і друге.

Лист Леона Дегреля Римскому Папі

Написано в засланні 20-го травня 1979 року

Його Святості Папі Іоанну-Павлу II.

Місто Ватикан.

Святий Отче, моє ім'я - Леон Дегрель.

Я був головою бельгійських рексистів перед Другою світовою війною. Під час Другої світової війни командував бельгійськими добровольцями на Східному фронті, воював у 28-й Валлонській дивізії військ СС. Звичайно, не для всіх це являтиме рекомендацію. Однак, я католик, як і Ви, і тому вважаю, що у мене є право написати Вам як братові у вірі. 

Мене стривожило повідомлення в пресі про те, що під час Вашого майбутнього візиту до Польщі з 2-го по 12-е червня 1979 Ви збираєтеся відслужити спільну месу з усіма польськими єпископами в колишньому концтаборі в Освенцім. Дозвольте мені перш за все заявити, що я знаходжу дуже повчальним молитися за мертвих, ким би вони не були і де б то не було, навіть біля новісіньких печей крематорію з бездоганної вогнетривкої цегли.