80 лет назад поляки устроили Келецкую резню

80 лет назад, 4 июля 1946 года, в польском городе Кельце озверевший польский народ совершил один из самых страшных послевоенных еврейских погромов в Европе.

Толпа поляков, подстрекаемая антиеврейской истерией, при прямом участии представителей силовых структур, устроила кровавую резню евреев.

В маленьких гробах – убитые дети. Младенцы, растерзанные озверевшими поляками. Евреи, выжившие в годы германской оккупации, были убиты поляками уже после войны — в центре послевоенной Польши.

Президент Обама вспомнил о жертвах холокоста - геях

Отряд розовых треугольников

В своей речи, произнесенной в Мемориальном музее холокоста США в День памяти жертв холокоста, президент США Барак Обама упомянул и гомосексуальные жертвы нацистских преследований. Он сказал, что цель сегодняшнего поколения сделать так, чтобы ужасы геноцида «никогда» больше не повторялись.

Обращаясь к 250 слушателям, Обама сказал: «Мы должны рассказать нашим детям об этом чудовищном злодеянии в истории человечества… (далее он произнес обязательную тираду о «шести миллионах» евреев) Мы расскажем им, нашим детям, о миллионах поляков, католиков, цыган и геев, других жертвах, которых нельзя забывать». Он добавил: «Мы должны рассказать нашим детям… Но что еще более важно, мы должны научить их. Потому что воспоминания без действий являются пустым жестом. Знание без действия ничего не поменяет. В этом смысле «никогда больше»™ является задачей для всех нас: остановиться и задуматься».

Лучшие антисемиты 2011 года

Профессиональные искатели антисемитизма из Центра Симона Визенталя опубликовали рейтинг «Топ-10 антисемитских цитат 2011 года». Лидирующие позиции заняли глава Палестинской автономии Махмуд Аббас, премьер-министр Турции Реджеп Эрдоган и известный греческий композитор Микис Теодоракис.

«Наш рейтинг наглядно демонстрирует, что в мире растут как антисемитизм, так и тенденция отрицать право Государства Израиль на существование,  — отмечают маньяки из Центра Симона Визенталя. — Антисемитские высказывания позволяют себе политики, религиозные лидеры, музыканты, режиссеры, дизайнеры и прочие сильные мира сего».

Политики и правительство Ирана в рейтинг включены не были.

На первой позиции рейтинга оказалось высказывание председателя ПА Махмуда Аббаса. Выступая на сессии Генеральной Ассамблеи ООН 23 сентября, он объяснил, что евреи не имеют никакого отношения к Святой Земле. «Я приехал к вам из Палестины, Святой Земли, где вознесся на небо пророк Мухаммед и родился Иисус Христос, чтобы выступить от имени палестинского народа», — заявил Аббас.

Еміль Моріс – водій для фюрера

Юрій Михальчишин

Прийнято вважати, що історію творять видатні особистості, яким, власне, і дістається левова частка уваги сучасників та нащадків, тоді як в реальності таких особистостей звичайно оточують люди, що відіграють важливу роль у їхньому житті, та про яких, однак, ми знаємо надто мало. Цікавим прикладом є життєпис тілоохоронця та водія Гітлера Еміля Моріса, який протягом тривалого часу був доволі близький до провідника націонал-соціалістів.

Еміль Моріс народився 19 січня 1897 року в Вестмоорі у північнонімецькому регіоні Шлезвіг-Гольштайн, навчався в місцевому реальному училищі та здобув фах годинникаря. Вступив рядовим до Баварської королівської армії у 1917 році та брав участь у бойових діях під час Першої світової війні у складі артилерійського полку.

Томаш Ґабісь. Релігія Голокосту

Томаш Ґабісь

Вже довший час можна спостерігати зростаюче напруження у польсько-єврейських стосунках. Вони прямо чи опосередковано пов’язані з Голокостом, тобто з політикою державних установ Німецького Райху, метою якої була, згідно пануючої думки, фізична ліквідація європейських євреїв. Голокост власне є вихідною точкою, контекстом та базою сучасної суперечки. Тому цілком природно класифікувати Голокост не як історичну подію, а як подію, яка стала міфом. Голокост сьогодні розглядають не як Пунічні війни, не як політику Наполеона чи винищення місцевого населення Тасманії і т.п.

Він не належить до історії що минула, а є сучасним у всі часи, постійно актуалізованим та інструменталізованим міфом, одним з центральних елементів культури, політики та ідеології Західної Європи. Він, щоправда, виник як єврейський міф, але завдяки масмедіям та виховним структурам отримав універсальне значення; його піднесли до рівня ключової події, через призму якої сьогодні розглядають не тільки історію 20-го століття, але й історію всього людства.

Ще один єврейський проект на українській землі

І ось «великий» режисер, американський єврей Стівен Спілберг завітав до України. Для людей необізнаних зазначимо: цей митець є автором кепського фільму «Перелік Шінд­лера» про німецького підприємця, який у роки Другої світової війни рятував євреїв під час так званого голокосту.

Оскільки голокост як такий деякі поважні історики, навіть ризикуючи власною свободою, ставлять під сумнів, то можна було б трактувати усе, що відбувається у фільмі, як маячню божевільного та вибачити авторові вкрай глевку режисуру та акторську гру на рівні кабиздохівського театру юного глядача. Проте і сам режисер, і його співплемінники вперто наполягають на правдивості подій, про які оповідається у фільмі. Та ба, неслабий Спілберг та різні айзенштоки–рабиновичі навіть намагаються на цьому зробити. Можливо, саме з погляду містечкової прибутковості треба подивитися і на пригоди Стівена Спілберга у країні Богдана Хмельницького. У Києві він зустрівся із зятем Кучми — етнічним євреєм, багатим капіталістом, членом юдейської секти Хабад-Любавичі — Віктором Пінчуком, аби разом виступити у ролі продюсерів документального фільму «Назви своє ім’я по літерах». Режисер фільму — відомий митець Сергій Буковський. Останній відзначився документальним фільмом «Війна. Український рахунок», де намагався спаплюжити українських героїв з дивізії СС «Галичина» та Української Повстанської Армії. Нині коштом Пінчука, під патронатом вже згаданого Спілберга, гаспадін Буковський утнув черговий шедевр, присвячений голокосту. Про художні чесноти цього фільму вам, шановні читачі, нехай розкажуть вітчизняні професори на сторінках якогось там «Кіно-Кола» — ми ж наголосимо на політичному вимірі цієї, з дозволу сказати, кінострічки.

Під час прем’єрного перегляду серед глядачів можна було побачити Віктора Андрійовича — людину, небайдужу до вишуканого мистецтва. Відсутність інституту національної пам’яті та фактичний саботаж його створення єврейським лобі в уряді, невизнання голодомору геноцидом українського населення нинішньою донецько-єврейською Верховною Радою, судові позови єврейських екстремістів проти самого Ющенка — не перешкоди для президента, аби взяти участь у сіоністській тусовці. Навряд чи хтось в Україні повірить, що Ющенко — нащадок Калнишевського.

Богдан Вишневецький

Євреї: комуністи і сіоністи

Про те, що Сталіна убили, не надавши допомоги, а Берія заманили в засаду й убили без усякого суду, відомо давно. Хрущов, по суті, від Заходу цього ніко­ли і не приховував. «За дурнів трима­ли» і «тримають» тільки колишній радянський народ. Але в цій справі й історикам Заходу був незрозумілий мотив убивств. Стандарт­не пояснення — «вони боролися за вла­ду» — висвітлює все і нічого. У безпосе­редніх убивць Сталіна і Берії влади бу­ло достатньо, зокрема, напередодні убивства вони були ще більш піднесеними в очах країни й усього світу: Малєнков, а не Сталін, читав звітну до­повідь на XIX з'їзді КПРС, а Хрущов чи­тав головну доповідь з'їзду — доповідь про зміну Статуту КПРС. Але чому вони пішли на убивство? Чому вся партійна і державна номенклатури СРСР ці убив­ства покрила? У чому був її колектив­ний інтерес у цих убивствах? Автор у своїй книжці* робить спробу розкрити не тільки мотиви убивств і конкретних убивць, а й показати всі етапи змови номенклатури у боротьбі за владу.

Спеціально про євреїв, як і ні про яку іншу національність, писати не хотілося б, але прийдеться, тому що наше розслідування мотивів убивства Сталіна і Берії зрештою упреться саме в євреїв.