Сенсаційне відео - в Освенцімі загинуло близько 300 тисяч осіб з різних країн.

Відеозапис німецького телеканалу German ARD Television в програмі "VOR VIERZIG Jahren" переданій по третій програмі 8 січня 1988 року. Це кадри фільму німецької кінохроніки (Wochenschau), що вийшов в Німеччині з назвою Світ в кіно (Welt im Film) № 137 від 8 січня 1948 р.. Кінохроніка містить репортаж про сцени закриття Освенцімського процесу в Кракові наприкінці 1947 року. 

Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описань жіночих геніталій

Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, мюзікли, балети, його екранізували в Голівуді і цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк».

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця. 

Заява Івана Дем`янюка

Заява Івана Дем`янюка з приводу рішення продовжити судовий процес в нинішній Німеччині, спадкоємиці Третього райху, винесений без жодних на те юридичних підстав аморальними суддями - з порушенням засад справедливого судового розгляду, супроти правди, законнності, а навіть самих основ правосуддя.

У Нюрнберзі, як і в пізніших судових процесах, які відбувалися в Німеччині, жоден прокурор, жоден суддя не наважився б так спотворювати закон й факти, як це нині чинять тут (у Мюнхені). Дійсно, відмова німецької влади взяти на себе відповідальність за тортури і смерть мільйонів радянських військовополонених, за нелюдські умови, в яких ми перебували, це – відмова німців від повної відповідальності за Голокост.

БУХЕНВАЛЬД: УКРАЇНЦІ ПРОТИ НКВД

В'язні Бухенвальда після визволення

Наша газета продовжує публікацію спогадів учасників українського Руху Опору нацистам під час Другої світової війни. Відомо, що НКВД проводило свою діяльність не лише всередені країни, а й за її межами. Про це вона нагадала гучним вбивствами Євгена Коновальця в Ротердамі.

Під час війни агенти цієї всюдисущої служби проникали у гестапо, вермахт, власівську армію РОА, ОУН, Європейський рух опору. Мережа НКВД діяла і в концентраційних таборах — і тут Москва намагалася не випускати з-під комуністичного впливу своїх колишніх громадян. У таборах таємні агенти НКВД могли ліквідовувати своїх ідеологічних супротивників майже безкарно. Також активно розбудовували свою підпільну таброву мережу і польські шовіністи. Отож, жорстока боротьба продовжувалася і за гратами. Про трагічну долю арештованих гестапо членів ОУН і боротьбу українців за власну гідність навіть у смертельних обіймах німецьких концтаборів розповідає учасник оунівського підпілля і в’язень Бухенвальду Володимир Леник.

УСПАМІНЫ З КАНЦЭНТРАЦЫЙНАГА ЛЯГЕРУ

Вязень №48054

Мала сяньня сустракаецца ў прэсе згадак аб беларускіх вязьнях нямецкіх канцэнтрацыйных лягероў. Перадусім таму, што лічаным адзінкам беларускай нацыянальнасьці ўдалося выйсьці адтуль жывымі. Была ж нас там немалая колькасьць. У адным толькі Асьвенцыме — звыш 3000. Менш — у Дахаў, Матхаўзэне, Флёсэнбургу, Крос-Розэне і меншых лягерох.

1 сьнежня 1943 году прыбыло ў Асьвенцым звыш 2.000 вязьняў зь Беларусі. За выняткам 140 чалавек, што падаліся як палякі (пераважна гэта былі нясьведамыя беларусы рыма-каталіцкага веравызнаньня), рэшта мела цывільную адвагу падацца як беларусы.

У Асьвенцыме пераважалі палякі, далей ішлі жыды, цыганы, чэхі, французы, немцы, украінцы, беларусы, расейцы.

Юрген Граф: Міф про голокост

Правда про долю жидів у другій світовій війні

Передмова перекладача українського видання

Творці міфу про "голокост" зазвичай не згадують жертви українського народу. Втім, саме український, а не якийсь інший народ зазнав найбільших страждань під час Другої світової війни і заплатив за Перемогу найстрашнішу ціну - тому міф про "голокост" зневажає пам'ять мільйонів загиблих українців. Варто згадати, що на жодній сторінці "Енциклопедії голокосту" немає згадки про десятки мільйонів жертв геноциду українського народу, здійсненого під керівництвом жидівських вождів у перші два десятиліття після 1917 року.

І дотепер продовжуються підрахунки втрат серед військових і мирного населення в роки Другої світової війни 1939-1945 років. Втрати українців були колосальними. Історики стверджують, що загальні демографічні втрати України, включно з убитими, померлими в концтаборах та під час депортацій, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 млн. осіб. У своїх фронтових щоденниках відомий український кінематографіст і письменник О.Довженко писав про 13 мільйонів загиблих. Ця цифра зустрічається й у спогадах тодішнього першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова. У «Книзі пам’яті України», де зібрані дані про загиблих, йдеться про понад 10 мільйонів загиблих, з них 6 мільйонів – під час бойових дій. Ці втрати найбільші й не порівняні зі втратами інших країн і народів у Другій світовій війні. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони осіб.

Чи справді загинули шість мільйонів?

Річард Харвуд 

Did Six Million Really Die? by Richard Harwood

ПЕРЕДМОВА УПОРЯДНИКА                       

    У багатьох відношеннях пропонована українському читачеві робота Р.Харвуда, як і Додатки до неї, є вельми цікавими і повчальними.

     Ми часто чуємо, що комуністична ідеологія має бути засуджена на "другому Нюрнберзькому процесі". Немає сумніву, що ідеологію та людиноненависницьку практику комунізму треба засудити, а компартію заборонити, але Р.Харвуд фактами доводить, що "Нюрнберзький процес" був всього лише грандіозною фальшивкою, створеним жидами спектаклем, і другої фальшивки нам робити не варто. Суд має бути справжнім, а не сфальсифікованим. Читаючи про цей процес, у голову мимоволі приходять організовані НКВД "суди" 30-х років в жидобільшовицькій Московській імперії: фальшиві свідки, "визнання" під середньовічними тортурами, повне ігнорування очевидних фактів тощо. Інколи навіть забуваєш, що дія відбувається в середині 40-х років у Німеччині, а не в середині 30-х років у Московії. А втім, якщо подумати, то воно й не дивно: там і там жертвами були "гої", а "свідками", "слідчими", "суддями" та катами — жиди, бо "Нюрнберзький процес" був міжнародним лише за назвою.

     Як випливає з неспростовних фактів, Гітлер та керівники націонал-соціалістичної Німеччини насправді були не жидофобами, а справжніми сіоністами, що намагалися зібрати жидів до купи то в Палестині, то на Мадагаскарі то десь на Сході Європи. Але на противагу удаваним сіоністам, вони хотіли зробити не плацдарм, звідки б жиди робили свої диверсії проти цивілізованих народів, але зібрати туди жидів, щоб вони жили своєю власною працею, а не спекуляціями, шахрайством та пограбуванням інших народів. Жидівські сіоністи вибачити такого зухвальства націонал-соціалістам, звичайно, не могли. Створився небезпечний прецедент, що загрожував пануванню жидів не лише в Німеччині, але й інших країнах. 3 точки зору світового жида "заразу" треба було задушити в зародку. Згідно з настановами написаних понад 100 років тому "Протоколів старшин сіону", на такі дії треба відповісти війною з "кривдником", або навіть світовою війною. Щоб задушити Німеччину, жиди розв'язали Другу світову війну і створили міф про "голокост". Читаючи зібрані у цій книжці матеріали, приходиш до цілком однозначного висновку: голокост, звичайно, був, але не жидів, а українців в 20-х – 30-х роках та німців під час та після Другої світової війни. I робили цей голокост жиди, і тільки жиди.

Лист Леона Дегреля Римскому Папі

Написано в засланні 20-го травня 1979 року

Його Святості Папі Іоанну-Павлу II.

Місто Ватикан.

Святий Отче, моє ім'я - Леон Дегрель.

Я був головою бельгійських рексистів перед Другою світовою війною. Під час Другої світової війни командував бельгійськими добровольцями на Східному фронті, воював у 28-й Валлонській дивізії військ СС. Звичайно, не для всіх це являтиме рекомендацію. Однак, я католик, як і Ви, і тому вважаю, що у мене є право написати Вам як братові у вірі. 

Мене стривожило повідомлення в пресі про те, що під час Вашого майбутнього візиту до Польщі з 2-го по 12-е червня 1979 Ви збираєтеся відслужити спільну месу з усіма польськими єпископами в колишньому концтаборі в Освенцім. Дозвольте мені перш за все заявити, що я знаходжу дуже повчальним молитися за мертвих, ким би вони не були і де б то не було, навіть біля новісіньких печей крематорію з бездоганної вогнетривкої цегли.